вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Не просто будинок з євроремонтом, а садиба щасливих»: лучанка перетворила помешкання за містом в арт-простір. ФОТО

«Не просто будинок з євроремонтом, а садиба щасливих»: лучанка перетворила помешкання за містом в арт-простір. ФОТО
Усе своє свідоме життя лучанка Світлана Сасюк, її чоловік Леонід та двоє дітей Марко і Дарина прожили в місті в невеликій «коробці» десь на середніх поверхах житлових масивів. Мріяли про те, як колись зможуть прокидатися зранку під спів птахів, попиваючи каву на ґанку власного подвір’я, милуватися трояндами в саду, а ввечері йти купатися на річку, чекати, коли сусід принесе теплого молока, готувати салати із власної городини, пекти хліб в українській печі. Зрештою облаштовувати невеличкий музей в будинку із автентичними українськими знахідками, де можна буде із розмахом реалізувати хобі колекціонера, а не ховати важливе і цінне на балконі, як було раніше в квартирі.

Музею поки немає (все в процесі), але йдемо на екскурсію в місце сили тренерки та голови громадської організації «Ми вільні» Світлани Сасюк – у садибу «Місце щасливих» в Підгайцях. «Саме так, оселя має власне ім’я, а отже має і душу», – говорить Світлана. Жінка розповіла історію цього місця і поділилася секретами того, як не прогадати із вибором оселі для переїзду в село.



«Перспектива постійних «городів» і землі трохи лякала»

Після спуску з невисокого пагорба вузенькою доріжкою відкриваються ворота і за дубовим парканом, який оберігає спокій мешканців садиби вже декілька десятків років, мене зустрічає Світлана. «Ти саме вчасно, встигла мене зловити у творчій атмосфері», – жартує і стягує гумові рукавички для садівництва. – Льонь, тут Лєра прийшла, ідемо писати інтерв’ю і пити чай, сам справишся?», – гукає свого чоловіка і запрошує відразу до оселі частувати полуницею, яку щойно зірвали з грядки.

– Давно ви вже сюди переїхали? Бачу, що облаштувалися і навіть встигли виростити перший врожай, – питаю, кидаючи погляд на солом’яний капелюх на карнизі та глиняну макітру на підвіконні.

– Переїхали сюди 2,5 місяці тому. Перші речі завезли 1 квітня. Чесно, трохи розслабитися і відчути весь кайф я змогла лише тижні 2 тому, коли завершили основні роботи, а їх тут було багато. Будинок хоч і доглянутий, видно, що його любили, але все ж довгий час за територією тут не доглядали, як потрібно.

Світлана розповідає, що в певних моментах до переїзду з міста в село ставилася з острахом - життя в селі у неї асоціювалося виключно із тим, як колись приїздила в дитинстві до бабусі. Та постійно працювала - підйом о 6 ранку, в ліжко о десятій, не мала сил ні на що після важкого дня.



– Було страшно, чесно. Я ж біолог за освітою, то мене перспектива постійних «городів» і землі трохи лякала. Я розуміла, скільки сил потрібно вкладати у помешкання, аби тут можна було не просто існувати, а жити по-справжньому, однак моєму чоловікові був важливий саме такий город, велика територія і сад. Йому хотілося жити за містом.

Каже, що перший тиждень чи то навіть два реально доводилося звикати до нового ритму, однак було дві речі, які її так чи інакше налаштували на позитив:

– По-перше, коли ти прокидаєшся, то тут неймовірно багато птахів. Виходиш із самого ранку на ґанок із кавою, п’єш ароматний напій під спів птахів, а тут ще й їжачок поруч біжить, бо в нас ціла родина поселилася. Це дуже кайфово, ресурсно і повністю налаштовує на роботу. Другий момент – наш будинок знаходиться прямо під церквою. Спочатку мене це лякало, бо відразу уявлялося таке «бом-бом» щоранку, але в селі служба лише в неділю, то це для мене теж такий особливий ритуал: вийти із кавою на ґанок в неділю і слухати вже не щебіт птахів, а вслухатися в слова церковних пісень. Тут таке ехо, що чудово чути, коли читають Євангеліє.

«Спочатку тут жив священник, потім народний депутат, а тепер ми»

Світлані Сасюк відомо про двох попередніх власників будинку – першим із них був священник, тож не дивно, що садиба знаходиться прямо під церквою. Каже, що хоч вона і не уцерковлена, але відчуває цю намолену і світлу енергетику місця. Їй та родині тут добре і затишно. Після священника тривалий час в хаті мешкав вже покійний народний депутат України 4 скликання Сергій Олексіюк, який у свій час був довіреною особою третього президента України Віктора Ющенка.

«Наші місцеві про нього говорять дуже добре, кажуть, був хорошою людиною», – відразу мовить Світлана і зазначає, що сама це відчула, коли потрапила у будинок вперше, бо з ходу помітила спільне вподобання – багацько автентичних дрібничок та цікавих українських старовинних речей.



– Як ви натрапили на будинок, так ще й із таким «приданим» від попереднього власника садиби?

– При виборі оселі основними критеріями були: розташування за містом та ділянка із мінімум 20-ма сотками землі. Довелося об’їздити багато, навіть у тих самих Підгайцях оглянули декілька об’єктів, але все було не те. А коли приїхали сюди, відкрили ворота і, знаєш, відразу склалося таке відчуття «ось він, я повинна тут жити». Приїздили сюди не раз і кожен наступний закохувалися в це місце ще більше. Це та садиба, яку малювала в моїй уяві.

Ми виношували ідею покупки довго. Після огляду цього будинку пів року не купували його. З різних причин. Але він не виходив з голови. Це коли минає тиждень чи місяць, але ти все рівно згадуєш ту садибу, тебе туди повертає і твоя свідомість вже там. В березні ми зателефонували знову до власниці. А вона мало того, що пам’ятала нас, так ще й сказала, що так і думала, що саме ми чомусь придбаємо цю оселю, бо вона нам підходить. Садиба нас дочекалася і буквально за два тижні ми продали свою квартиру у місті і без роздумів переїхала сюди.



Цікаво, що одним із хобі Світлани є збереження та відродження стародавніх традицій, жінка зокрема веде блог «Автентична кухня Волині», де ділиться традиційними та давно забутими рецептами, що колись полонили серця тисячі земляків, але з роками загубилися у часі. Тож не дивно, що садиба, де вистачає цікавих історичних знахідок її зачепила. Це стосується не лише кухні, але й найрізноманітніших речей: праски, прялки, скрині, постоли, маслобийки, прачки, казани... Ще до переїзду вона мала пристойну колекцію «музейних експонатів», але із життям у квартирі колекціонування такого реманенту не в’язалося.


– Я так розумію, що попередній власник любив щось таке автентичне і проукраїнське. От і ми не хотіли, аби це був просто будинок з так званим євроремонтом, а хотіли вкласти сюди душу. Коли ми купували цю хату, то відразу звернули увагу на те, що тут є справжня українська піч і це потрібно лишити. За місяць, поки ми думали як сюди переїздити, одними із перших перевезли сюди казани, ступу і лопату для випікання хлібу. Більше того, коли я заходжу в будинок, то розумію, що не хочу переробляти його, а хочу продовжити зусилля попередніх власників і рухатися в такому ж напрямку, бо інтереси, як не дивно, збіглися.



– Може музей власний відкриєте?

– А відкрию!

Господиня каже, що це - не жарт. Позаду української печі є приміщення, де й будуть організовувати майстерню та музей.

– Після того, як мої друзі дізналися, що я переїхала в садибу і нарешті можу нормально збирати такі речі, вони почали носити мені їх ще більше. Тепер лишилося тільки вікно в будиночку замінити і зробити невеличкий ремонт там, тому можна буде і власний невеличкий музей та майстерню зробити.



Село – не завжди ізоляція!

Світлана Сасюк – людина публічна і «двіжова», як вона сама каже, для неї надзвичайно важливо лишатися у вирі подій, спілкуватися з людьми, ходити на заходи і події. Жартує, що закрити громадську активістку в городі чи за високим парканом і в чотирьох стінах – геть не варіант, бо сама позносить ті стіни. Світлані здавалося, що коли вона переїде в село, то може стати соціофобом, закриється на території і нікому не буде потрібна.

– Був жахливий страх того, що коли я переїду в село, то буду відірвана від усіх цих тусовок…

– А натомість?

– А натомість вся тусовка переїхала до мене. Так склалося, що ми переїздили під час карантину і перестали проводити різні заходи, а в селі, як городи люди садили, так і садять, як ходили купатися на річку, так і ходять. От і мої друзі, як ходили до мене на заходи десь у місті, так і почали приїздити брати молоко, рвати черешні чи просто посидіти за чашкою чебрецевого чаю в альтанці на подвір’ї.



Каже, що коли вони із родиною переїхали у село, творчу атмосферу, яку Світлана відчула відразу, не хотілося закривати за ворітьми. «Не хотілося мати споживацьке ставлення до життя», – уточнює жінка. Світлана вірить у те, що Всесвіт – стала величина, а змінюються лише люди, натомість природа, яка була до нас, лишиться в цьому місці.

– Садиба дуже ресурсна і енергетична, сюди притягуються добрі люди, я не особливо щось для цього роблю, але потім гості кажуть, що просто не хочуть звідси йти, мені це дуже подобається.



Не квартирник, а садибник

Днями Світлана таки наважилася провести невеличкий захід, звісно, із дотриманням усіх карантинних вимог та лише для «своїх». Зібрала на подвір’ї власної оселі творчих і цікавих людей, які читали вірші, грали на музичних інструментах, співали та розповідали цікаві, смішні історії.

– Це був наш такий садибник «Лірика з ароматом чебрецю» - творчий вечір, де усі охочі могли виступити і поділитися частинкою власної енергетики з публікою. Таку ідею подала моя донька Даша. Спитала, чому ми не можемо влаштувати у нас якийсь квартирник, а потім так: «Стоп, у нас же вже не квартира, то буде садибник». Сказала це і ми буквально за декілька днів підготували повноцінний захід. Потім вже одинадцята вечора, я оголошую, що вечір завершився, а гості так і не хотіли розходитися... Ми потім вночі ще пішли плавати на річку з друзями. Знаєш, коли ти доростаєш до певного рівня емоційного інтелекту, то починаєш кайфувати не від того, що ти отримуєш якусь позитивну емоцію, а від того, що ти даруєш її іншим людям.



– Чому «Місце Щасливих»? От як людина має ім’я, так і наша садиба теж. За мотивами пісні Скрябіна «Місця щасливих людей». Спочатку «робочою» була така назва, але донька влучно зауважила, що в нас ще й песик живе. От і вирішили лишити просто «Місце щасливих».



Текст Валерії КОЛІСНИК.
Фото з особистих архівів родини Сасюків.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.