Різдво на фронті. Розповідь воїна з Луцька

Із 2022-го лучанин Віктор Грисюк служить в бойовій бригаді в найгарячіших точках війни. Нині він – молодший сержант в 110 ОМБр імені Марка Безручка.

Як Віктор і його побратими святкують Різдво там, де кожному з нас страшно опинитися навіть поруч, йдеться у репортажі Ані Алляйн на шпальтах МЕТА.

"Тут свята проживаються глибше – без ілюзій"

Віктор Грисюк – молодший сержант в 110 ОМБр імені Марка Безручка, але наразі в процесі переходу з посади на посаду: має стати офіцером. Народився й жив у Луцьку та Києві. У цивільному житті був політичним експертом (політолог – за освітою), підприємцем, активістом. У війську Віктор 2022-го року починав з простого рядового й домігся місця на фронті "по блату" – допомогли УНСОвці та однокласник, дотичний до військкомату. Бо тоді ще в армію не брали навіть усіх бажаючих:



«Сьогодні ворог зосередив великі сили в частині Запорізької та Дніпропетровської областей з метою прорвати нашу оборону. Тому ми щодня стримуємо навалу орди, відбиваючи штурм за штурмом.

Нещодавно до нас прийшов новий командир, молодий але вже з достатнім бойовим досвідом, який визначив одним з пріоритетів – людиноцентричність. Щоб кожен воїн знав, що не буде залишений сам-на-сам, що бригада не лишить в разі поранення, що буде завжди комунікація з родинами у разі найстрашнішого… Це дуже важливо відчувати, що тебе не використовують. Ми повинні цим відрізнятись від ворогів, адже цінувати своїх людей – це перший пріоритет.

Тому наразі спільно з іншими працюю над запуском служби супроводу, додаткових комунікацій і взаємодії з людьми в нашій бригаді. Моє завдання – щоб у всіх військових процесах не втрачалась людяність і зв’язок між фронтом, тилом та суспільством»



"Не те, що нічого святого – у них людяність як опція відсутня"

- Укотре ти зустрічаєш Різдво на війні? Зрозуміло, що таке святкування дуже відрізняється від домашнього, але яка їх різниця для тебе, якщо порівняти за відчуттями?

«Це вже не перше Різдво на війні. Вони різні за обставинами, але однакові за відчуттям. Тут свята проживаються глибше, без ілюзій. Коли поруч люди, з якими ти щодня ділиш відповідальність за життя, Різдво стає дуже справжнім

Але чесно кажучи, як таких вихідних немає, війна триває 24/7. Ти не скажеш ворогам: «Стоп, давай візьмемо паузу на свято».



Навіть навпаки: вони спеціально часто активізують свої штурми чи запуски ракет, шахедів на свята. Адже в наших опонентів не те, що нічого святого, у них людяність як опція відсутня.

На жаль, через війну стає все більше тих, хто вже не з нами і нам лишається лише пам’ять про них. Тому тепер гостріше стало відчуття справжньості та моментів, попри все життя тут і тепер. Тому якщо навіть немає святкового настрою, немає можливості святкувати в родинному колі – ворог не повинен перемогти, забрати в нас наше відчуття свята, нашу віру в Перемогу та мирне небо».



- Яким було твоє ставлення до Різдва до війни?

«Різдво для мене завжди було про людей, тишу і внутрішній баланс. Війна не знищила це відчуття, а зробила його чіткішим. Ти починаєш більше цінувати прості речі.

А так – це більше спогади про родину. Коли з різних куточків приїздили один до одного. Це вертепи з друзями. Загалом це завжди було про тепло, людей і веселощі.

Впевнений у майбутньому, навіть попри моральну травму кожного з нас, ми будемо знову святкувати свої традиційні свята весело. Бо ми – незламний народ, який сторіччями хотіли знищити, стерти наші традиції, нашу ідентичність та культурну пам’ять.

Однак ми все зберегли, тому і зараз є розуміння, що ми переможемо, відстоїмо своє, іншого шляху немає».



- Чи є сьогодні в тебе відчуття свята та передчуття дива?

«Так, але воно інше. Диво сьогодні – це коли всі живі. Коли є зв’язок із рідними. Коли поруч людина, якій не треба нічого пояснювати.

Завжди треба вірити в дива, знаходити моменти для віри. Хоча тут є пастка: очікування, ніби все швидко минеться, може зламати морально, якщо воно не справджується. Тому, я думаю, варто тримати баланс: це не триватиме вічно, але одночасно готуватися до всіх можливих варіантів життя. Та вірити в краще й робити все можливе для цього»



"Свята вечеря в нас проста, але з дуже сильним відчуттям вдячності"

- Як ви з побратимами готувались до Різдва?

«Без особливих сценаріїв. Залежить від того, хто де. На позиціях людям – не до святкування. Якщо хтось на відновленні, перепочинку, або в тилових службах – то мінімально, авжеж, якась вечеря святкова може бути. Також дуже зігрівають побратимів різні смаколики, які передають волонтери, солодощі з листами від діток...



Дякуючи друзям, я також зібрав трохи солодощів та на Різдво – занесемо їх до наших поранених. У когось на хатах я бачив маленьку ялинку. Хтось просто добрий настрій має. Тут важливі не атрибути, а присутність одне одного.

Найчастіше що я чув в ці дні від побратимів – це побажання наступне свято бути з родиною. Це, напевно, єдине зараз найщиріше бажання для усіх».



- Як проходило ваше святкування?

«Ми разом. Говоримо, згадуємо дім, іноді мовчимо, згадуючи побратимів. Ще багато історій про міста та села, яких вже, на жаль, немає.

Багато жартуємо один з одного. Чорний гумор в армії – це, напевно, метод такої самодопомоги.

Хто релігійний – не завжди є можливість піти до церкви, але молитва тут поруч щодня. Працюють капелани, приїздять волонтери. Ніхто не залишений. Тому Свята вечеря проста, але з дуже сильним відчуттям вдячності»



"Поки стоїть фронт – культурі бути! Нашим святам бути! Хоча і в скорботі… "

- Дозвольте дошкульне запитання: як ти і твої побратими ставляться до того, що в нас тут, у тилу, є вертепи, ялинки та повноцінні святкові вечері?

«У тилу також живуть родини. Кожен, хто тут – за них якраз і знаходиться на своїх позиціях. Авжеж, дискотеки і переповнені "заброньованими" бари чи нічні перегони мажорів на вулицях міст – це вже крайнощі.

А щодо вертепів, культури (справжньої, а не вечірок і дискотек) – то культуру треба підтримувати. Адже ми воюємо з країною-терористом. Вони саме хочуть нас лишити в темряві, щоб ми сиділи тільки по підвалах

Тому поки стоїть фронт – культурі бути! Нашим святам бути! Хоча і в скорботі…»



- Що б ти хотів побажати українцям у Різдвяний день?

«Берегти одне одного і не втрачати людяність. Пам’ятати, що сила України – не лише у зброї, а і в людях, і довірі між ними.

Ворог робитиме все, щоб нас розділити. Так, ми зараз всі травмовані війною, багато злості в людей і, на жаль, не лише на ворогів, а й один на одного – і це погано. Адже наша сила – у єдності

А ще – треба вірити свідомо. Ми точно знаємо, за що стоїмо, і це знання тримає нас навіть у найважчі моменти.

ВолиньPost підтримує благодійний збір бригади для підтримки поранених. Закликаємо вас самих творити дива – та жертвувати. Кошти будуть витрачені лише на потреби поранених: одяг, ліки, речі першої необхідності. На сторінці спільноти бійці будуть звітувати по витрати кожної копійки.

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/fYjyDSKzX

Номер картки банки: 4874 1000 2096 6969

Фото: особистий архів Віктора, Марк Качуро.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.