«Нотатки мандрівниці» Олени Маланій: проблема імміграції, інтернаціональні шлюби та мальовничі місця

Вона не лише гарна та сильна жінка, а й талановитий викладач, успішна майстриня-благодійниця та просто активна туристка. Олена Маланій любить німецьку чіткість та порядок і зовсім не уявляє свого життя без мандрів Європою.

Про «законсервований» Страсбург, як правильно подорожувати із записником та чим відрізняються німкені від українок поділилася із ВолиньPost.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

Як правильно подорожувати. Мої перші мандрівки були тенденційного характеру, найближчі міста, котрі з легкістю можна було відвідати - такі як, Краків та Люблін. Згодом я планувала всі свої подорожі усвідомлено.

До німецького міста Кельн приїхала на запрошення своєї колишньої викладачки, яка познайомила мене з цивілізованою Європою. А найголовніше: привчила подорожувати правильно - із записником. Я завжди була єдиною в екскурсійних групах мандрівників, яка тривалий час ходила і записувала все, що чула від гідів, та усі свої враження. Пізніше навчилася фіксувати яскраві моменти в пам'яті і планувати свої подорожі, роблячи їх насиченими, організованими, максимально наповненими змістом.



Я активний турист, який віддасть перевагу автомобільним та пішохідним мандрам по містах Європи, пізнанню архітектури, відвіданню музеїв, виставок, сакральних споруд перед пасивним лежанням на березі моря чи океану десь у Єгипті чи Туреччині.

«Німецькі корені». Мені завжди дуже кортіло потрапити до Німеччини. Мабуть, тому, що в мене є «німецькі корені» (сміється – від. авт.). Справа в тому, що під час Другої світової війни мою бабусю німці вивезли на роботу. 3 роки вона там працювала на фабриці, після звільнення радянськими військами, у таборі для репатріантів познайомилася з моїм дідом, а згодом у німецькому місті Шверін народилася моя мама. У мене, скільки себе пам’ятаю, завжди був підсвідомий «потяг» до німецької культури, мови, педантичності й усього, що пов'язано з цією країною.

Мені дуже комфортно в німецькомовному середовищі, ще й завдяки тим основам німецької мови, які дала мені вчителька німецької у школі. Однак я відчуваю себе українкою. Українкою, яка дуже любить мандрувати.



Мода на інтернаціональні шлюби. З кожним роком, подорожуючи Європою, все більше дивувалася прогресуючій моделі мультикультурного простору. В Німеччину почали масово приїжджати індуси та чорношкірі. А серед німецької молоді з'являлися вихідці з Азії.

Також здивувало те, що німці, які завжди дбали про чистоту арійської раси, раптом зрадили своїм споконвічним національним принципам. Стереотипні німці-блондини або ж рудоволоссі з голубими очима – їх практично уже немає. Відбулась суміш націй, взаємопроникнення культур, традицій, релігій, що перетворилося на моду чи ж новітні європейські віяння. Приміром, не раз доводилося бачити, як поруч з німцем іде філіпінка чи малазійка, або ж туркеня чи темношкіра африканка. І здавалося б, вони ж абсолютно різні за ментальністю, звичаями, поглядами, але щось їх єднає!



Проблема імміграції. Світ, і не тільки шенгенська зона Європи, останнім часом руйнує кордони – не лише між країнами, а й між націями, народностями, культурами і релігіями. Це уже незворотні процеси. Єдине, аби не на шкоду національним інтересам, аби не втратились якісь специфічні ментальні риси цих націй. І аби не було агресії, бажання заволодіти чужою територією, чужою домівкою.

Якщо цей процес буде мирним і цивілізованим – тоді нехай, нічого поганого у цьому немає. Але коли хтось чужий (гість, емігрант, біженець) починає диктувати свої закони і зневажати закони країни, яка надала тимчасовий або постійний притулок – це уже гірше. Це може призвести до дуже трагічних наслідків.

Останні хвилі іммігрантів з африканського континенту, з азіатських країн починають європейцям надто наполегливо диктувати свої умови і вимагати соціальних преференцій, якими навіть далеко не усі європейці користуються. Вони демонстративно не хочуть асимілюватися в європейський простір. Заявляють про свої права, при цьому, не бажаючи працювати, вчитися, а вимагають допомоги і користування благами тієї країни.



Ось турки у Німеччині, навпаки, завжди мене дивували своєю наполегливістю стати частиною європейської культурної спільноти. Вони усі працюють, вчаться, дотримуються усіх законів країни, яка надала їм пільги. На мою думку, національна ідентичність повинна бути збережена, бути недоторканою та цілісною. Аби не сталося ситуації, коли ми не побачимо корінних німців у Німеччині чи французів у Франції. Можна жити мирно і дружелюбно усім. Аби лиш бажання і розумні компроміси.

Турки в Німеччині. Дуже багато асимільовано представників інших націй. Коли вперше приїхала, то для мене стало дивно, що там багато турків. Вони дуже багато працювали і я не бачила жодного турка, який тиняється містом і просить милостині. Мені довелось спілкуватися з турками, які добре опанували німецьку мову й завдячують Німеччині за можливість повноцінного та щасливого життя.



Німкені VS українки. Стереотипно вважається, що німецькі жінки негарні, зрідка бувають вродливими. Можливо, вони менше приділяють увагу своїй зовнішності, зокрема до одягу ставляться набагато простіше. Це тільки в Україні жінки ходять на роботу або на базар, як до опери, одягають найкращі хутра та прикраси. Хоча українки уміють за собою доглядати і багато часу приділяють своєму зовнішньому вигляду, надають цьому велике значення, інколи втрачають відчуття місця і часу, забувають про відповідність одягу і події, не дотримуються дресс-коду.

Наших жінок відразу можна вирізнити з-поміж інших європейок, це правда. Можливо, українки таким чином стимулюють жінок інших націй, аби ті не розслаблялися, адже європейські чоловіки дуже ласі до наших співвітчизниць (сміється)? Українки і справді є завидними нареченими. Вони красиві, розумні, знають собі ціну. І дуже вперті, наполегливі, особливо у екстремальних «чужоземних» умовах. Німецькі чоловіки почали часто заглядатися на наших дівчат, тому німкені почали відчувати конкуренцію.



Загалом, Німеччина – як осердя Європи, - потужна економічно, стабільна політично (хіба останнім часом оця «стабільність» опинилась під загрозою), полікультурна, не втрачаючи своєї прискіпливості до усіх, хто потрапляє до неї, залишається гостинною і надзвичайно цікавою для туристів, мандрівників. Об'їздила її за останні 10 років майже усю – вздовж і впоперек, бувала і на озерах, і в горах, великих містах і маленьких містечках, на фермах і курортах, гостювала у друзів, відвідувала німецькі родини, заводила знайомства з представниками різних націй. Є, щоправда, ще декілька «закуточків», куди є плани податися в майбутньому. Та все ж є й такі міста, такі свої, «інтимні» (як у Андруховича) місця, куди хочеться повертатися знову і знову, аби насолодитися спогадами, пізнати нові емоції, відчуття і враження.

«Маленька Франція» у Німеччині. Страсбург – це місто на межі з Німеччиною та Францією, яке 7 разів переходило від однієї до іншої країни. Попри те, що це надзвичайно сучасне місто, в якому діє Європейський Суд по правах людини, Європарламент, а ще це місто є своєрідним серцем Євросоюзу. Це направду колоритне європейське містечко. Сучасне, велике, але дуже колоритне. Є там дуже цікавий район «PetiteFrance» (з франц. «маленька Франція»).



Уявіть собі, в центрі старого Страсбурга - «законсервована» середньовічна Франція! Оскільки, держава надає дотації усім мешканцям, які проживають в старих будинках в стилі «фахверк», там немає пластикових вікон, сучасних ремонтів, ніякого вручання у первісну архітектуру! Адже і влада, і самі мешканці зацікавлені у збереженні історії та культури свого міста, країни, законом оберігається кожна цеглинка, кожен сантиметр будівлі.

Текст - Катерина ЛАЩУК

ТАКОЖ СЛІДКУЙТЕ ЗА СТОРІНКОЮ РУБРИКИ В FACEBOOK


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.