вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Бо­ра-Бора, Філіппіни та Мексика: волинянка розповіла про роботу на круїзному лайнері. ФОТО

Бо­ра-Бора, Філіппіни та Мексика: волинянка розповіла про роботу на круїзному лайнері. ФОТО
Далекі Філіппінські острови, загадкові Бора-Бора (Французька Полінезія) та Мексика… Це той неповний перелік туристичних країн, де вда­лося під час роботи на круїзному лайнері по­бувати шачанці Мар’яні Гірич.

Ще у студентські роки дівчина прагнула до манд­рів та використовувала будь-яку мож­ли­­вість для подорожей Україною та країнами бли­зького зарубіжжя, - пише Район.Шацьк.

Наснаги побачити та відк­рити для себе інші країни світу додала робота у готелях Греції, де два сезони проходила прак­тику під час навчання у Київському націона­ль­ному торговельно-економічному університеті на спеціальності «Менеджмент туризму». Там чо­тири роки тому вперше почула про роботу на круїзних лайнерах, яка давала можливість не лише заробити, а й побачити екзотичні ту­рис­­тичні країни.



«Стала шукати інформацію в Інтернеті, довго придивлялася до різноманітних фірм. Зрештою, «націлилася» на всесвітньо відому американську туристичну компанію «Princess kruises», яка володіє майже 30 лайнерами по всьому світу, та подала туди заявку», – роз­повідає Мар’яна.

Майже три місяці знадобилося, аби належно оформити доку­менти, пройти співбесіду, тести та відбір, адже компанія ставить певні вимоги до персоналу.



«Співбесіда, яку проводив іта­лієць – представник компанії, про­­ходила в Одесі. Були тести на знання англійської мови, за­га­льні стандарти обслуговування, пра­вила безпеки. Були запитання і про сам корабель. Обов’язкова умова – мати 2,5 років стажу ро­боти у го­­телях чи ресторанах ви­со­кого класу (не менше «три­зіркових»). По­таланило мені з тим, що я вже мала досвід ро­боти у готелях Гре­ції та у готелі «Хілтон» у Києві, тож цей вишкіл якнайкраще підго­тував мене до того, що чекало на лайнері. З однієї сторони, спроба влашту­ва­тися на круїзний лайнер – це великий ризик, бо потрібно було вит­ратити не одну тисячу гри­вень, аби пройти відбір. Зреш­тою, місце на кораблі виявилося таки моїм», – каже Мар’яна.

Дивувала дівчину і турбота ком­­­панії про своїх найманих пра­ців­ників: їх усіх направили на ме­догляд у клі­ніку, адже це – запо­рука безпеки пасажирів. Також за ра­хунок ком­панії купували квитки на літак для пра­цівників та при пот­ребі – замов­ляли кім­нати у го­те­лях.



На кораблі Мар’яна працювала офіціанткою та обслуговувала «швед­ський стіл» і пасажирів біля басейнів, інколи допомагали прибирати. Проте спочатку новачків направляли вчилися у їдальні для персоналу, а вже потім – до клієнтів. Загалом робочий графік становив 12 годин в день (з 11 ранку до опівночі з півторагодинною перервою на обід).

«За обідню перерву встигали поїсти й відпочити, робили все на «автоматі». Узагалі життя на лайнері – динамічне та спов­нене руху. Це своєрідне містечко на воді. Хоч там є своє доволі жорсткі правила. Наприклад, не можна було розмовляти по те­лефону у коридорах. Ми суворо дотримувалися правил сорту­вання сміття, економили воду, а обслуговуючому персоналу забо­роняли мати у кімнатах електроприлади, наприклад, невелику елект­­роп­литку. Якби цих правил не дотримувалися, була б справжня ка­таст­рофа», – ділиться враженнями дівчина.

Перше враження від круїзного лайнера «Еmerald Princess» шо­ку­вало шачанку: велетенське судно, на борт якого могло уміс­ти­тися дві третини населення Шацька, з розкішними кімнатами для па­са­жирів, спортзалами, СПА-салонами, кафе та 8 ресторанами, розва­жальними закладами та казино – усе дихало розкішшю та блис­ком. Кімнати для персоналу були більш скромними (роз­ра­хо­вані на двох людей, з санвузлом на дві кімнати), але чистими та затишними.



Серед трьох тисяч пасажирів більшість – американці старшого віку, котрі після виходу на пенсію подорожують та відкривають для себе світ. З обслу­говуючого персоналу лише до 20 українців, решта – вихідці з Сербії, Азії та Філіппін (майже 80%). Траплялося, що на роботу (найнижчі посади з обслуговування та прибирання) йшли люди, котрі зов­сім не розуміли суті своїх обо­в’язків, лише спо­кушалися мож­ливістю поп­лавати на лайнері. Але вони довго не затри­мува­лися, бо їх звільняли через те, що не сп­рав­лялися зі своїми обо­в’яз­ками.

Робота на лайнері була дуже важкою, та все ж була можливість у єдиний на два тижні неповний (до третьої години дня, або як кажуть, тайм офф) вихідний, під час зупинки на великій землі, викроїти час для екскурсій та побачити найбільш виз­начні місця, оцінити красу туристич­них містечок та екзотичних остро­вів. Тому ці вихідні найбільше запам’яталися.



«Наш лайнер виходив із Лос-Андже­леса (США) чи Ванкувера (Канада), зупи­нявся у Мексиці, потім прямував до Бо­ра-Бора та Філіппінських островів. Най­важчими були чотири дні, про­ведені у морі, коли жодного разу не сходили на бе­рег. Спершу від­­чувалися симптоми морської хвороби, але після спеціальних пі­гу­лок усе минало. Огля­нути туристичні місцини ми могли лише зранку: вста­вали о шостій, спускалися на берег і ходили у місця, відз­начені у путівниках. Одного разу навіть поїхали на приватний острів у Бора-Бора, де зупи­нилися у готелі. Враження від цього – просто неймовірні. Зви­чайно, що хотілося побачити значно більше, але була задоволена навіть тим, що є, бо розуміла, що це унікальна для мене мож­ливість відкрити для себе нові країни, по­бачити нове життя. Тому користувалася цим шансом по мак­симуму», – ділиться вра­женнями Мар’яна.

Один із найяскравіших спогадів – свято Хелловіну посеред моря, де на кораблі організували незабутню вечірку в костюмах. В одному з портових містечок в Мексиці ходили у ресторан, куштували страви національної кухні. Хоч, як розповідає дівчина, це країна конт­­растів: дуже гарно у регіонах для туристів, а вглиб – суцільна не­безпека та мафія.



Круїзна подорож шачанки у ролі офіціантки тривала шість місяців (відповідно до умов контракту), після чого на два місяці приїхала додому, щоб побачитися з рідними та друзями. Батько Мар’яни Віктор Яко­вич на запитання про те, чи не боялися відпускати доньку на таку роботу, відповідає: звісно, переживали, як і всі, але прочитали відгуки про компанію в Інтернеті, а головне – були упевнені у силах доньки. Спілкувалися з нею по скайпу та через соцмережі, тому знали, що з нею усе добре.

А вже 25 травня Мар’яна знову вирушить працювати на більш по­тужному лайнері (на 5 тисяч пасажирів), але на цей раз її пів­річ­ний маршрут проляже … на Аляску (США).



«Це політика компанії – щоразу перекидати персонал на інший лайнер. Тобто ми не можемо обирати, на який корабель нам іти. Це вирішує керівництво. Буває, що на цих лайнерах люди працюють по 5-7 років, і вже звикли до такого життя. Кажуть, «затягує», – роз­повідає Мар’яна.

Для шачанки робота на лайнері – це не лише можливість заро­бити, а й побачити нові країни. У свої 25 років вона встигла побу­вати у Канаді, США, Німеччині, Греції, Польщі, Чехії, Угорщині. Не вт­ра­­чає надію попрацювати на лайнері, який курсувати європей­сь­кими країнами. Упевнена: у неї все вийде, треба тільки відважи­тися та вірити!



Віта ШЕПЕЛЯ

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.