вхід реєстрація

Будні волинського села Януковича

Будні волинського села Януковича
Жителі села Конище Ратнівського району на останніх президентських та парламентських виборах віддали більшість голосів Віктору Януковичу та Партії регіонів.

Журналіст газети Волинь-нова Катерина Зубчук поїхала в село, щоб дізнатися як живиться людям чинної влади.

НА ЧЕСТЬ ПРЕЗИДЕНТА НАЗВАЛИ ДОРОГУ

Як сказав при зустрічі сільський голова Прохідської сільради, до якої належить Конище, Ростислав Гресик, жителі цього села справді мали зиск із того, що проголосували за Януковича у 2004 році.

Хоча президентом той тоді не став, але обіцяну Партією регіонів дорогу все ж побудували. Тому на останніх президентських і парламентських виборах симпатії селян знову були на боці цієї політичної сили.

Крім того, як довелося почути від людей, провладні настрої в селі підтримувала церква. Багато жителів Конища — віруючі Московського патріархату. Від настоятеля місцевого храму вони дізналися, що Янукович одержав благословення на президентський пост від патріарха Володимира. Слухняних вірян це також спонукало віддати голоси за нинішнього президента.

Однак на збудованій після виборів дорозі, яка, до речі, має назву «януківка», подарунки з Києва закінчились. І якщо сьогодні Конище активно розвивається, то не через якусь особливу прихильність влади, а лише завдяки роботящим, дружним людям, які тут живуть і з великою любов'ю ставляться до своєї малої батьківщини.

«Оскільки в селі ферми колективного господарства спорожніли і асфальтовий завод не працює, бо нібито нерентабельний, то заробити людям ніде. От і їдуть вони в Росію, Білорусь, як і жителі багатьох інших поліських сіл. Працюють переважно на будівництві. Є в нас майстри, які навіть зводять церкви, реставрують їх», — говорить Ростислав Гресик.

На підтвердження працьо­витості, згуртованості та патріотизму конищан він наводить такий приклад.

«Був у селі старий клуб — приміщення з довоєнних часів. Зібрав я селян, аби порадитись, що будувати: новий клуб чи спортзал, бо й така думка була. Люди вирішили, що клуб більше потрібний. І за 160 тисяч гривень ми його зробили. Гуртом будували. Треба було розібрати старе приміщення — за день упоралися. На новобудові теж допомагали всі хто міг, коли була потреба», - розповів він.

Одне слово, щоб забезпечити свої сім'ї, конищани заробляють по чужих краях. Але для рідного села готові попрацювати й безоплатно, бо ж не для когось, а для себе і своїх дітей зводили клуб.

До речі, найперша ознака того, що село живе і розвивається, — новобудови. І зводять їх колишні хлібороби. Ті, хто не опустив рук у час безробіття, а перекваліфікувався в будівельника.

Хоча праця на землі тут також у пошані. Люди забирають свої паї (вже відсотків 60 так зробили) і хазяйнують. Якщо не в кожному дворі, то принаймні через один можна побачити сільгосптехніку — і малу, і велику.

Конище припало до душі не лише корінним жителям. Приваблює воно і людей із райцентру, бо ж Ратне зовсім недалеко, і навіть мешканців сусіднього Любешівського району.

Найяскравіше свідчення цьому — поява двох нових вулиць: одна — в урочищі Рогожа, інша — в урочищі За багном, де буде відповідно 21 і 28 будинків.

«Проблем із виділенням земельних ділянок під житло у нас немає. Як тільки я прийшов на посаду, ми розширили межі чотирьох сіл Прохідської сільради, і цим завчасно вирішили земельне питання. Люди, які проживають на території сільради 5 і більше років, одержують ділянку безкоштовно. Іногороднім треба платити. Зокрема за 25 соток — 15 тисяч гривень. Таке нововведення — в інтересах місцевої громади, завдяки йому поповнюється бюджет сільської ради», — каже сільський голова.

І ПРИЇЖДЖІ СТАЮТЬ ТУТ ПАТРІОТАМИ

Попри буремні події в столиці, поліські села цієї зимової пори живуть своїм звичним, розміреним життям. На перший погляд, Конище — одне з тих сіл, куди революційні події також не дійшли. Але це зовсім не означає, що тутешні люди не обізнані з тим, чим сьогодні живе Україна, над якою прірвою вона опинилася.

Конищани про це знають і вболівають за майбутнє держави. Правда, кожен має свою думку з цього приводу.

Наприклад, директор місцевої дев'ятирічної школи Андрій Михалевич, який на цій посаді з 1 вересня 2013 року, вірить, «що рішення нашого Президента підуть на благо України».

Він вважає: з конфлікту потрібно виходити мирним шляхом, без кровопролиття. І це, власне, те, чого хочуть всі у селі. Бо хіба може по-іншому міркувати, скажімо, вчителька початкових класів, матір шістьох дітей Світлана Чесак?! Жінка тішиться, що таких, як вона, патріотів рідного села у Конищі є чимало.

Завдяки їм воно не занепало, а розвивається. Про його перспективу свідчить той факт, що народжуваність у Конищі перевищує смертність.

«Тільки один із моїх однокласників після школи поїхав у Білорусь, але і той повернувся назад. Не лише місцеві жителі залишаються жити в Конищі, чужі теж не покидають його. Ті з односельців, хто у свій час перебрався в перспективніші, як тоді здавалося, населені пункти району, зараз кажуть: «Якби знали, що тут буде газ, нікуди б не зривалися». А чого ж іще шукати? Довкола села — ліс, гарне озеро Радужищ, до райцентру близько…», — розповіла жінка.

Один із тих жителів Конища, хто крім хліборобської праці опанував ще й спеціальність будівельника, — Віталій Пословський.

«У селі роботи ніякої нема, то мушу їздити на заробітки. В основному працюю в Білорусі. А ще був із односельчанами на будівництві храму у Почаєві», — розповів чоловік, який з будівельним інструментом направлявся до сина.

Коли мова зайшла про ситуацію в країні, то він — батько шести дітей, дідусь сказав: «Народ піднявся не випадково. Вже Україна до ручки дійшла. Економіка занепала. Діти вчаться, гроші даєш на навчання, а потім роботи немає ніякої. Так далі жити не можна. Я колись під Києвом у Кончі-Заспі працював. Бачив, як живуть олігархи, і як наші заробітчани по вагончиках туляться. Ми там — справжні раби. Мене тішить, що молодь почала щось робити, щоб у своїй країні не стати рабами».

У хаті конищанина Максима Бурчака живе три покоління. Максиму Трохимовичу вже під вісімдесят. Весь вік він пропрацював у колгоспі. Навіть в армії не служив за станом здоров'я. Має свої цінності, дорожить тим, що «не було такого року, аби премію не одержав чи грамоту за хорошу роботу».

І досі на стіні у рамочці висить одна з таких грамот. Про неї внучка Марія сказала, що не дай Бог зняти її, тим більше — викинути. Чоловік, який багато пережив за свій вік, небайдужий до того, що зараз «в Україні така біда». Але оскільки телебачення по-різному про київські події розповідає, то літній людині важко розібратися, що ж насправді відбувається.

Зять Максима Бурчака Ярослав Оберенковський — родом із села Підгайчики Коломийського району Івано-Франківської області. У Конищі — з 1998 року. З дружиною Валентиною познайомився у Бресті, де вона торгувала на базарі. Відверто кажучи, я не сподівалася зустріти у поліському селі вихідця з Гуцульщини, і з цікавістю почала розпитувати про його погляди на події в країні. Але у відповідь почула несподіване:

«Ніякої політики… Мій Євромайдан — це моя сім'я, мої діти, яких треба нагодувати, одягнути. Ясно, що мусимо мирно все те рішати, без крові…», - пояснює він.

Поговорили ще трохи — і стало зрозуміло, звідки така відстороненість від політики.

«Під час Помаранчевої революції я був за Юльку, а дружина — за Януковича. До сварок доходило. А тепер я вже не дуже вникаю. Недовіру маю до влади і до опозиції. Народ як бідував, так і бідує. Роботи в селі ніякої — хіба що в котельні у школі на сезон хтось влаштується, чи в лісі з коником якусь копійку заробить. Ото і все», — відкрився чоловік.

Чоловік каже, що революції починаються і закінчуються, а для простої людини нічого не змінюється на краще. Це й породжує байдужість.

«Якби зараз були вибори, то навіть не знаю, за кого голосував би. Не бачу, за кого віддати свій голос. Може, Євромайдан назве нові імена політиків», — зізнається Ярослав Оберенковський.

Внучка Максима Трохимовича, 20-річна Марія Бурчак, попри молодий вік, розчарована в житті так само, як і її вітчим. Дівчина навчається заочно у Рівному — здобуває спеціальність фінансиста у приватному закладі. Що робитиме, отримавши диплом, не уявляє, бо з працевлаштуванням дуже важко.

А ще студентку непокоїть, щоб у нашій країні кожен мав право на свою думку. А то, пригадує дівчина, під час останніх президентських виборів її перестрівали односельчани, попереджаючи, щоб не йшла «за Юлькою», інакше у Конищах їй підтримки не бачити.

«Але я своєї думки досі не змінила. Як була за Юльку, так і далі є її прихильницею…», — говорить вона.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
"сьогодні Конище активно розвивається" - активно це як, скільки створено робочих мість...одне чи можливо аж два? ...От із -за таких каклів-малоросів в державі править бал сатана. Але за мішок гречки (і щоби в сусіда не було) вони оберуть кого завгодно...гопника чи приміром шапкокрада. Протестувальники сьогодні гинуть в тому числі і за таких "хитреньких" поліщучат. Господа малороси?! https://www.youtube.com/watch?v=-7X_aYQfLq4
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Будні волинського села Януковича
06 лютого, 2014, 11:07