вхід реєстрація

Пекло за життя: фоторепортаж бійця АТО. ФОТО

Пекло за життя: фоторепортаж бійця АТО. ФОТО
Боєць 5-го окремого батальйону Українського Добровольчого корпусу "Правого сектора" Олена Білозерська опублікувала фото з епіцентру подій.

Нинішня ситуація під Савур-Могилою - унікальна можливість побачити пекло ще за життя і повернутися звідти, але не для всіх, - пише вона в своєму ЖЖ.

У боях під Савур-Могилою і на близьких до неї територіях українці втратили загиблими чотирьох бійців і дев'ять - пораненими.

"Я все одно не зможу пояснити, як там. Власне, була під Савур-Могилою лише півтори доби, але мені вистачило. На початку мене залишили на армійському блокпості за Амвросіївкою, який був острівець серед ворожих територій. Кожен день навколо нього йшли бої, так що обстановка була неспокійна. Я чергувала з армійцями, перевіряла машини - а на наступний день хлопців, з якими за зміну встигала подружитися, привозили поранених. І добре, якщо тільки пораненими. Під Савур-Могилою в цей час було пекло. В ніч з 7 на 8 серпня наші війська таки змогли її взяти і увійти всередину.

Хлопці з Українського Добровольчого корпусу, наші хлопці з Правого сектора, в даний час отримали завдання утримувати село Степанівку і звільняти від противника навколишні села. Першою маленькій групі, на чолі з Дмитром Ярошем, вдалося відразу потрапити у Степанівку, і вони залишилися там в оточенні. Інші наші бійці майже без пригод доїхали до села Петровське і застрягли в оточенні там.

В кінці-кінців основні сили наших під щільним мінометним обстрілом прорвалися у Степанівку і окопалися там. Їм неймовірно пощастило - під час прориву нікого не зачепило. Десь на наступний день з'явився перший поранений - один Галичанин, йому осколками розтрощило обидві ноги. Сталося це за таких обставин: армійці, відступаючи, залишили велику кількість поранених. Щоб спробувати врятувати, була виділена армійська бронегрупа у складі танки і БМП, підрозділ розвідки 5-го окремого батальйону ДУК ПС і підрозділ особистої охорони Дмитра Яроша. І медичний підрозділ, звичайно. На жаль, пробитися до поранених під щільним перехресним мінометним, кулеметним і гранатометним вогнем не вдалося.

Медики вирвалися з того пекла на потрощенной уламками машині, відвезли пораненого Галичанина в поліклініку і на зворотному шляху забрали з блокпоста мене. Їхати, як ви розумієте, було дуже "весело", тому що велика частина дороги прострілювалася противником. Але я таки добралася до Степанівки і зустрілася там з усіма нашими.

Що робили? Тримали населений пункт. Звільнили від значних сил противника сусіднє село - Сауровку. Знищили велику кількість "сепаратистів". Але значно гірше ближнього бою були обстріли.

Уявіть собі - наполовину зруйноване село, порожні будинки. На все село залишилося 15 осіб місцевих. Коли трошки стихають обстріли, вони збираються разом, щоб не так страшно було, й ходять по воду. Навколо купа згорілої бронетехніки - нашої та їхньої. Пейзаж нагадує радянські фільми про війну - з цієї згорілою бронетехнікою біля доріг. Валяються снаряди від танків і артилерійських установок, кинуті ворогом при відступі.

В декількох сусідніх селах - потужні опорники "сепаратистів". Звідти луплять міномети. У Дмитрівці і Торезі стоять (і не просто стоять) їхні "Гради". Гради постійно працюють і з території Росії - це найстрашніше, тому що їх там дуже багато і велика відстань, не чути, як каже наш командир, "вихідних СМС" - тобто, не чуєш, як стріляє, чуєш тільки коли прилітає "СМС", а тоді вже може бути пізно ховатися. Велику частину часу я знаходилася неподалік від підвалу - щоб, почувши свист міни, миттєво пірнути в нього.

Звичайні підвали в сільських будинках непогано захищають від мінометного обстрілу, але якщо потрапить "град" - буде братська могила. Так що трошки неспокійно було. Сміливі хлопці вночі, хто не був задіяний на позиціях в обороні, ночували в будинках і ховалися в підвали тільки тоді, коли міни та снаряди починали падати вже дуже близько.

На "зеленці" навколо села - їх мінометні розрахунки. Розвідувально-диверсійні групи в темряві ходять в зайняті села нами, як додому. Наші групи полюють на них, вони на нас. Вже після мого приїзду був важкий бій, дві групи кращих наших бійців понесли втрати. Першій групі пощастило неймовірно - ВОГ розірвався на лобовому склі їх пікапа, також в машину попало декілька куль. Всі отримали поранення різного ступеня тяжкості, але не було ні одного загиблого. Вибираючись звідти фактично без двох коліс, вони ще й примудрилися підхопити і вивезти пораненого солдата і доїхати разом до наших медиків. Всім надали допомогу, всіх змогли вивезти. А ось у другій групі був загиблий - командир розвідгрупи корпусного підпорядкування, один Шершень.

Коли ми надавали допомогу цим пораненим, наші хлопці зупинили для перевірки громадянську машину, яка невідомо яким чином прорвалася в село. В ній їхала молода сім'я з маленьким хлопчиком - біженці з Єнакієвого, а віз їх таксист, найнятий за немаленькі гроші. Поки ми з'ясовували, хто вони і звідки, пікап з пораненими від'їхав, а на наш двір прилетіла міна, тому що їх коректировщик побачив, що біля воріт стоїть натовп (так, вибігли, коли приїхали поранені). Ми всі встигли добігти до підвалу, і цих цивільних теж запхали туди.

Молода жінка плакала, а хлопчик Микита тримався сміливо, мав добрий апетит (ми їх нагодували). Вони розповіли, що їдуть в Київ до родичів і всі шукали безпечний шлях до кордону. Ми марно намагалися пояснити їм, що такого зараз немає.

Я переконувала їх: оскільки у вас маленька дитина, перше, що вам потрібно зробити зараз - це потрапити туди, де не стріляють. Тобто, дочекавшись проміжку між обстрілами, прорватися в глиб України, як робить зараз більшість біженців, особливо ті, які мають дітей.

А ще на нашому тимчасовому штабі жили двоє полонених бойовиків ДНР. Один дуже непоганий сапер, колишній афганець. Коли дізнався, що потрапив в полон до Правого сектору, мало не помер зі страху. Так само з ними поводилися добре - не били, добре годували, кожен день давали помитися і т.п. - у них в голові просто плати горіли:)

Ці полонені поки що залишаться жити у нас. Працювати, а потім будуть або обміняні на когось, або відпущені на свободу після закінчення війни.

Їдучи під Савур-Могилу, я залишила запис, що надовго зникаю зі зв'язку, і попросила молитися, щоб мені та всім нашим повернутися живими. Але через півтори доби мого перебування в Степанівці в село увійшла велика колона військових, а нас відправили готуватися до інших завдань. Їхати знову було дуже "весело" - на найбільш небезпечних ділянках в когось обов'язково машина глохла, і ми, вся колона, зупинялися і чекали, бо не можна ж кинути своїх. І так кілька разів.

Через 12 годин після нашого виходу звідти село Степанівка Донецької області було стерто з лиця землі дивізіоном "градів", які йшли з території Росії. Що сталося з тими військовими, що заїхали колоною, і з тими мирними, які залишилися, - навіть думати боюся.

А ще там в кожному дворі жили кинуті коти і пси. (І навіть качки і гуси, які паслися самі). Особливо багато було маленьких кошенят. Своїм життям вони, як не парадоксально, зобов'язані війні - бо господарі втекли і не втопили їх. Їх підгодовували військові і наші хлопці, за тиждень, що наші там пробули, кошенята підросли і від'їлися. Один був чорний і дуже схожий на мого Ватника, з коротким хвостом, відрубаним осколком від снаряда чи міни. Я думала вивезти його і десь прилаштувати, але хлопці сказали: не треба, не пропадуть, військові їх будуть годувати, і їм буде веселіше з малюками. Загинуло, напевно, тепер...

Найяскравіший спогад звідти - не обстріл, навіть не вбиті і поранені, а пляшка шампанського, яку знайшли в підвалі наші бійці. Це було "весільне шампанське", з портретом молодят на етикетці. Молоді побралися восени минулого року. На етикетці було надруковано: "Рекомендується прийняти 5 жовтня 2014 року, в річницю весілля". Один командир Льотчик крутив цю пляшку в руках і сумно казав: "І чого їм не жилося спокійно?...", - пише автор.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 5
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
оце сафарі! Коломойші молодці...
Відповісти
дивись, путінський тролю, щоб твої діти на тому сафарі не опинились.
Відповісти
Боже спаси Україну!!
Відповісти
А він поранений і ще й клас показує. Герой. Боже дай йому і тисячам іншим здоровя!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Пекло за життя: фоторепортаж бійця АТО. ФОТО
14 серпня, 2014, 16:50