вхід реєстрація

Провівши медовий місяць у Карпатах, волинський боєць повернувся в зону АТО. ФОТО. ВІДЕО

Провівши медовий місяць у Карпатах, волинський боєць повернувся в зону АТО. ФОТО. ВІДЕО
Усі жахи невизнаної війни «пощастило» відчути на власному досвіді бійцю із Луцька, Тарасу Тимчаку, який тричі повертався на передову - у саме пекло.

Утім, усе погане, як правило, має здатність закінчуватись. Тепер у нього є кохана дружина й, волею долі, молода пара провела свій медовий місяць у Карпатах. Про це інформує Інформаційне агентство Волинські Новини із посиланням на прес-службу Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк».

Нагадаємо, за сприяння Фонду учасники АТО мають можливість безкоштовно оздоровитись та отримати психологічну підтримку.

У зоні воєнних дій Тарас побував тричі, спочатку – перша хвиля мобілізації, так він потрапив у 51 ОМБР. Потім служив у роті спеціального призначення «Світязь».

«Наш підрозділ, а це була група «Колос», виконував завдання в районі «Савур-могили». Нам потрібно було взяти її штурмом, й 7-го серпня ми взяли «висоту». Тоді ополченець кинув гранату з укриття, й мене поранило нею. Пам’ятаю, я ще побув ще з хлопцями до вечора, поки там не зачистили основну територію правого флангу. Потрапив у госпіталь уже через два дні, бо колона із першими пораненими вже поїхала. Мене в госпіталь повезли. Там мені ці рани почистили. Потім приїхали волонтери, завезли нас на поїзд у Львів. Так я там лікувався. Потім - в Луцьк», - розповідає боєць.

На щастя, у Тараса було легке скалкове поранення. Але все ж в очі смерті встиг подивитися, тож юнак вирішив не гаяти часу – створювати сім’ю.

Так, обраницею воїна стала тендітна дівчина Майя Тимчак, яка нині мешкає у Луцьку й працює за фахом дизайнера-ретушера. Тендітне і м’яке за початковим враженням дівча – справжня дружина воїна, сильна духом і почуттями жінка, яка здатна на вчинок – ризикувати найдорожчим, своїм коханням, в ім’я спільної любові до України. І це – не пафос. Це їхній вибір.

«Я про це не знала, що він в госпіталі і що він поранений. Тоді він сказав, щоб я приїхала в луцький госпіталь, мовляв, потрібно передати якісь речі його товаришам. Я приїжджаю туди і відчуваю, що там буде Тарас. І тут виходять два хлопці, яких я візуально знаю, бо маю добру фотографічну пам’ять. І я бачу, що то ті хлопці, які з ним служать. І тут виходить Тарас. В нас була така зустріч. Через декілька днів ми йшли вулицею Лесі Українки, і він сказав, що хоче зі мною серйозно поговорити. А я думаю про найгірше: «О Господи! Що ж то буде?». А він каже: «Давай одружимось». Для мене це було так спонтанно. Але я була впевнена в ньому. Не знаю, чому. Як тільки з ним познайомились, то якийсь він мені такий рідний, ніби… як ніби я його сто років знаю. Я була в цьому впевнена, просто не очікувала, що усе відбудеться так швидко», - ділиться спогадами Майя.

На це луцький боєць зауважив, що знав про те, що дівчина дасть згоду, мовляв, вибору в неї не було:

«Я знав, що вона мене любила, і кожна дівчина, як-не-як, хоче вийти заміж. Я знав і відчував це. Інтуїція така була», - сміється хлопець.

Власне, усе відбулось досить швидко – розпис, невелика вечірка і – весільна подорож.

«Фонд Ігоря Палиці виділяє кошти учасникам АТО. Тим, хто був поранений, матеріальну допомогу дають поза чергою. Так я її отримав й ми поїхали в Буковель. Я ніколи в Карпатах не був, мені дуже сподобалось ця ідея, так само як і моїй дружині. У нас мало бути весілля 11 вересня, і так співпадало, що саме в цей час відправляли групу на відпочинок. Нас запросили, я погодився, й ми поїхали. Це був такий класний весільний подарунок! Сонце, хороша погода, травичка зелена, екскурсії - слів нема!» - радіє, мов дитина, Тарас.

Однак, довго тішитись молодою дружиною та побудовою домашнього затишку хлопець не зміг – наказ покликав на схід удруге. Прослужив близько місяця – демобілізувався. І через деякий час пішов за власним бажанням у роту спеціального призначення «Світязь».

«Певна річ, що ніхто не хоче повертатися в те пекло, але в кожної людини є свій поріг сприйняття того всього. Комусь було забагато того, що його обстріляли градом, а буває, що й після кульового і осколочного поранення людина продовжує військовий шлях далі. В мене є розуміння того, що хтось це все повинен закінчувати. Якщо кожен почне говорити, що не хоче вертатися в те пекло, то хто ж тоді буде воювати? Захищати свою країну? Одних добровольчих батальйонів не достатньо – повинна вставати вся країна. Зі свого боку я теж подумав, що маю зробити й власний вклад у цю справу», - наголосив Тарас.

На думку військового, саме такі обставини, наче лакмус, проявляють справжню сутність людини. Але лучанин не втрачає віру у зміни на краще:

«Вірю, вірю в добро! Вірити в добро починаєш тоді, коли в країні настає скрута. Й саме тоді, коли хороші вчинки допомагають в різних поганих ситуаціях, то навіть той, хто не вірив у добре, то починає вірити», - каже боєць.

Обоє молодят вірять у те, що конфлікт на Сході врегулюється, Тарас повернеться, і вони будуть облаштовувати своє родинне гніздечко так, як змальовано на дошці їхній мрій.

Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Провівши медовий місяць у Карпатах, волинський боєць повернувся в зону АТО. ФОТО. ВІДЕО
04 жовтня, 2015, 20:13