вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Як Луцьк втрачав «Волинь»

Як Луцьк втрачав «Волинь»
Літо 2011 року. У тодішнього президента «Волині» Василя Столяра закінчилися гроші, а ще протік політичний дах для захисту його бізнесу. Око на «Волинь» поклала група «Приват». Вона дуже швидко домовилася про перехід прав власності до структур, афілійованих із нею.

Дуже довго за справами в клубі наглядав бізнесмен, нардеп, а нині голова Волинської облради Ігор Палиця, хоча головні рішення, зокрема, фінансові і кадрові, ухвалювалися не в Луцьку. Палиця фактично тільки ретранслював волю і бачення Ігоря Коломойського.

Дуже скоро з клубу «попросили» його незмінного впродовж багатьох років головного тренера. У справжнього «куратора» Волині - Ігоря Коломойського - з`явилися підозри стосовно чесності поведінки Віталія Кварцяного у матчі проти харківського «Металіста», який, ведучи в рахунку до останніх хвилин, після двох вилучень гравців з Луцька волиняни програли. Коломойський не повірив у заяву Кварцяного про нечесний арбітраж (за яку той потім отримав піврічну дискваліфікацію).

При всіх недоліках Ігоря Валерійовича, він завжди викорінював договірні матчі у клубах, до яких був причетний. Саме після матчу проти «Металіста» (затятого ворога «Дніпра») місцевому куратору «Волині» Ігорю Палиці було дозволено змінити Кварцяного.

Оскільки завданням і метою Палиці були парламентські вибори-2012, вразити Луцьк треба було «по-багатому». Із Узбекистану прибула легенда «Динамо» Анатолій Дем’яненко разом із власною командою тренерів. За дострокове переривання його контракту із колишнім клубом довелося заплатити. Компенсацію отримав і Віталій Кварцяний, адже у нього був із «Волинню» чинний контракт.

Ще більший розмах вливань у клуб почався після купівлі нових футболістів у 2012 році. До Луцька на гроші потягнулися болгари і румуни, не завжди у розквіті своїх здібностей.
У Дем’яненка в Луцьку не відразу все налагодилося. Але його авторитет, інший, ніж у Кварцяного, підхід до футболістів, відкритість у спілкуванні дозволили «Волині» видати декілька фантастичних матчів на «Авангарді», чим підняли авторитет клубу і відповідно Ігоря Палиці, з яким успіхи також асоціювалися.

Перший і фактично головний удар «Волинь» отримала навесні 2013 року, уже після перемоги Ігоря Петровича на виборах до Верховної Ради в мажоритарному луцькому окрузі. З команди почали виживати Анатолія Дем’яненка, гравці основного складу припинили отримувати свої божевільні гонорари - від 15 до 30 тисяч доларів на місяць (а контракти складалися так, що футболіст міг, навіть не граючи, отримувати «зелені»).

Приблизно десять футболістів не чекали грошей, а написали скарги в УЄФА, ФІФА та українську федерацію з вимогою, по-перше, сплатити борг, а, по-друге, надати їм статус вільних агентів. Це означало, що, заплативши впродовж року іноземцям та кільком українцям декілька мільйонів доларів зарплати, «Волинь» ані копійки не змогла б заробити на можливому перепродажі футболістів в інші клуби. У травні 2013-го після довгої серії поразок команди пішла у відставку бригада тренерів Дем’яненка.

Наприкінці свого відрядження до Луцька Дем’яненко зрозумів, що помилився із друзями в Луцьку, адже про істотні зміни у місцевому футболі не йшлося. Він закидав «Волині» відсутність просування у будівництві нових полів, бази. Натомість команда літала на матчі літаком, проводила шикарні навчальні збори у найдорожчих готелях Туреччини, витрачала десятки мільйонів гривень на утримання футболістів та персоналу.

У травні 2013 року у «Волинь» повернувся Віталій Кварцяний. Ініціатива знову пішла від Коломойського і не скажеш, що Палиця був радий цьому. Подібна ситуація ставалася ще декілька разів у наступні роки – Ігор Петрович змушений був погоджуватися із рішеннями Ігора Валерійовича, які стосувалися Віталія Володимировича.

Після повернення Кварцяного справи в команді істотно не змінилися, окрім постійного головного болю «Волині» - іноземців та частини українців, які почали судитися за заборговані кошти. А згодом був Майдан, почалася війна і новий оберт економічної кризи.


У той час руйнувалася колишня олігархічна система вітизняного футболу, заснована на прямому фінансуванні «улюблених іграшок» багатіїв, а не системному розвитку дитячо-юнацьких шкіл, вирощуванні і продажі талантів та рекламі «гри мільйонів».

Уперше момент істини для «Волині» настав влітку 2016 року. Команда збереглася в елітній лізі, але перепустку на наступний сезон не отримала. Саме на весну-літо минулого року припав пік претензій колишніх гравців за боргами. Аби врятувати клуб, придумали схему із створенням нового («ФК Луцьк») та його заявкою в чемпіонат другої ліги.

Порятунок прийшов раптово. «Волинь» скочила на підніжку потяга, який рушав від неї у Прем`єр-лігу. Подейкують, що Коломойський (і Палиця) дав вказівку домовлятися про повернення колишніх боргів через особисту неприязнь до президента «Черкаського Дніпра», який у випадку зняття «Волині» з чемпіонату заходив у Прем`єр-лігу. І «Волинь» врятували, сплативши, за певними оцінками, приблизно 2 мільйони євро. Врятували вболівальники, які минулоріч зраділи цьому, влітку 2017-го запитали: «Для чого?»

Жодних змін за цей рік в клубі не відбулося: внутрішні суперечки, конфлікти між гравцями і тренером, які почали вилазити назовні, катастрофічне падіння інтересу до команди в місті, несплачені рік тому до кінця всі колишні борги, які тероризували клуб цілий рік. Виліт у першу лігу та фактично розвал клубу - об`єктивний фінал діяльності його «інвесторів». А без змін в організації клубної роботи через рік констатуватимемо й виліт команди у другу лігу.

ТЕКСТ - Сергій АБРАМЧУК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
наплювати на футбол. Будем брать бурштин і торф
Відповісти