вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Бабуся з Волині у 92 роки пройшла пішки 200 кілометрів до Почаєва

Бабуся з Волині у 92 роки пройшла пішки 200 кілометрів до Почаєва
Ганна Павлівна Сухецька із села Городнє Любомльського району не уявляє свого життя без церкви.

І хоча їй минуло 97 й уже зовсім не бачить світу Божого, а кожної неділі і свята разом з дочкою прошкує до храму, пише сайт газети "Вісник".

Сільською вулицею помалу йдуть дві жінки – стареньку маму під руку підтримує її донька. Це вертається з церкви додому Ганна Сухецька. А відстань неблизька – від храму до хати з кілометр буде.

– Мама кожного свята і неділі до церкви ходить, – усміхається Ольга Іванівна.

У бабусі світла голова, ясна пам’ять, усмішка не сходить з її обличчя. Уже зовсім не бачить.

Згадувати минуле допомагає дочка Ольга, яка зараз доглядає стареньку маму. Розповідає, що скільки себе пам’ятає, стільки батьки ходили до церкви, яка не закривалася у Городньому навіть у радянські часи, разом співали у хорі. Їх не переслідувала ні влада, ні керівництво колгоспу. Лише викликали на бесіду, якщо замість школи вели семеро дітей на свято до храму.

Чи то їхні молитви, чи Господь дав якийсь знак, а пів століття тому у хаті Сухецьких сталося диво – оновилася старовинна ікона Петра і Павла, яку ще бабуся Ганни Павлівни принесла з Почаєва. У хаті батюшка відправив службу і забрав образ до церкви. А наступного дня до Сухецьких заявилися енкаведисти.

– Я була готова вмерти за ікону, дуже переживала, щоб нашому батюшці нічого не зробили, але, слава Богу, обійшлося, – схвильовано згадує бабуся.

У церковному хорі вона співала до 90 літ! А коли у Городньому збудували монастир, просилася у хор і до монахинь. Навіть цього літа два місяці жила в чернечій обителі – і все для того, щоб не пропустити жодної Божої служби, які правляться там щодня.

Бабуся стала сенсацією на всю Україну, коли у 92 роки вирушила в паломницький хід до Почаєва. І це у такі літа! Нікого не питаючись, поїхала до Ковеля і пристала до вірян, які вже з цього міста цілих сім днів пішки добиралися до святого місця. Жодного мозоля не намуляла, бо поклала у шматяні капці кропиву. Тричі побувала у паломницькому ході до Почаєва. Діти навіть не стримували свою стареньку маму.

– Вона тоді сили мала, – усміхається донька. – Що казати, як ще вчора просила мене завезти на празник у Підгороднє.

У старенькій хатинці нема телевізора. Як роз’їхалися світами діти – в Москву, Полтаву, Кривий Ріг, Ковель, – він «відпочиває» в кутку на шафі. Замість нього у крихітній кімнатці іконостас, де бабуся зібрала родинні образи. До них щовечора і молиться.

– Я без церкви їсти не хочу, – каже бабуся. – Тре, діточки, вірити в Бога і дякувати Йому за все.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Завантаження...

Коментарі 2
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Маршрутки не ходили?
Відповісти
Дай,Боже, Вам здоров'я, бабусю.
Відповісти