вхід реєстрація

«Я воював за Сталіна, але Луцьк зробив мене націоналістом», - знаменитий письменник

«Я воював за Сталіна, але Луцьк зробив мене націоналістом», - знаменитий письменник
"Я воював за Радянський Союз і за Сталіна. Але Луцьк зробив мене націоналістом. Дякую долі, що у 1944 році потрапив до редакції газети "Радянська Волинь". Хоча, якщо чесно говорити, націоналіст я сьогодні хрєновий, з кулеметом нікуди не йду", - такі слова восени минулого року сказав український письменник Анатолій Дімаров.

Текст інтерв’ю Тетяни Терен опублікувала Українська правда. Життя. Думки письменника були записані за місяць до Євромайдану.

Анатолій Дімаров, зокрема, сказав:

«Своєю другою батьківщиною вважаю Волинь, Луцьк. Я туди приїхав сталіністом, партизанський загін організував. А коли наші війська звільнили Луцьк від німців, слідом за нами прийшли кадебісти.

Чим вони зайнялися в першу чергу? Бібліотеками. Почали вилучати всі книжки, які видавалися в Західній Україні, і звозити в церкву, щоб пізніше спалити. Вони навіть "Капітал" Маркса викинули, бо за радянської влади "Капітал" видавали без останнього розділу, у якому автор переглянув свої погляди й сказав, що диктатура пролетаріату обов'язково приведе до диктатури одиниць і свавільного терору. Я тихенько вкрав "Капітал" і законспектував той останній розділ.

"І будуть люди" я замислював як велетенську епопею про село українське – починаючи з кінця 1880 року й аж до смерті Сталіна. Відважився трохи згадати голод, колективізацію – і то мене різали й кров цідили. А слід було згадати про вбивство Кірова, і про 37-й, і про те, як партійна верхівка відірвалася від народу, який був у неї на підозрі...

У творі "Біль і гнів" викинули чималий шмат, де я описав показовий колгосп, натякнув на ворогів народу, зобразив партизанський загін, "свистунів", які начебто були проти німців, а насправді вичікували, коли наші повернуться й можна знову буде народ гнітити. Себе берегли, а не воювали. Це пройшло, на диво. Але звинуватили в тому, що замахнувся на найсвятіше – на наші славні органи КДБ.

Сталіну отак свято, беззастережно вірила тодішня молодь, бо її ж змалку вчили на прикладах Павлика Морозова. Як багато було тоді подібних вигаданих постатей!

Я воював за Радянський Союз і за Сталіна. Але Луцьк зробив мене націоналістом. Дякую долі, що у 1944 році потрапив до редакції газети "Радянська Волинь". Хоча, якщо чесно говорити, націоналіст я сьогодні хрєновий, з кулеметом нікуди не йду...



Довідка

Анатолій Дімаров народився 1922 року на хуторі Гараськи неподалік від Миргорода. Під час розкуркулення, щоби вберегти дітей, батьки розлучилися. Мати переїхала в село Студенок на Харківщині й змінила в метриках прізвища дітей – з батьківського Гарасюта на її дівоче.

Закінчивши школу, був мобілізований до армії. Воював на Південно-Західному фронті, був командиром партизанського загону, отримав поранення. Після війни працював у луцькій газеті "Радянська Волинь". Рік провчився в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, згодом – у Львівському педагогічному інституті.

Як письменник дебютував 1944 року. До Спілки письменників прийняли як поета за рекомендаціями Сосюри й Рильського.

Найвідоміші повісті й романи: "Його сім'я" (1956), "Ідол" (1961), "І будуть люди" (перший том – 1964, другий – 1966, третій – 1968), "На коні й під конем" (1973), "Біль і гнів" (1974), "Божа кара".

Найулюбленішим жанром Анатолія Дімарова були історії – сільські, міські й містечкові. Автор книги спогадів "Прожити й розповісти". Разом із геологами побував на Алтаї, Кавказі, Паміру, Тянь-Шані, Уралі та Забайкаллі. Колекціонував камені, найбільше в його колекції – сардоніксів, агатів та сердоліків.

1981 року був нагороджений Шевченківською премією, 2012-го – орденом Ярослава Мудрого ІV ступеня, Орденом Христа Спасителя та відзнакою "Золотий письменник України".

Помер 29 червня 2014 року.
Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
На жаль відходять люди які можуть розповісти правду про ті часи.
Проїхатись би зараз по сімям КДБістів... поспілкуватись...звідки квартири, за що пенсії...
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
«Я воював за Сталіна, але Луцьк зробив мене націоналістом», - знаменитий письменник
08 липня, 2014, 21:42