На Волині двоє рідних братів народились із діагнозом ДЦП

Братам Петру та Павлу Крикотам із села Кримне Старовижівського району – по тринадцять років. У підлітків важка недуга – дитячий церебральний параліч.

Про це пише видання Вісник.

"Народилися вони одразу після Петра і Павла. Напередодні ми випасали худобу. Йти на пасовище було далеченько, та й важко, бо носила я двох синочків. Дуже втомилася, тому почалися передчасні пологи у 28 тижнів. Уся вагітність проходила нормально і лікарі не підозрювали якихось проблем, але Петро і Павло народилися з ДЦП", – згадує мама двійнят Світлана Федорівна.

Після пологів дітей одразу відправили до Луцька, два місяці виходжували, тривалий час хлопчики боролися за життя, не могли самостійно дихати. Тільки на початку осені Світлана повернулася з немовлятами додому. Ночі були тривожними, безсонними, на поміч приходили чоловік та свекруха.

"Постійно їздили по лікарях, і лише коли дітям виповнилося одинадцять місяців, почула страшний діагноз – ДЦП. Куди тільки не зверталися: у Луцьк, Дачне, Трускавець, Ковель… Наймали масажистів. Павло при підтримці трішки ставав на ноги. Але нині він майже дорослий, і втримати його попід руки дуже важко", - із сумом у голосі каже Світлана Федорівна.

Жінка розповідає, що реабілітацію при такому захворюванні потрібно проходити кожні три місяці. На те, щоб у село приїздив кваліфікований масажист, потрібні чималі кошти. А це в їхній ситуації дуже важко, бо окрім братів, у родині ще трійко дітей-школярів: Софія, Сашко та Іра. Кожного треба нагодувати, одягнути, учнівське приладдя придбати. Частина доходів іде на ліки для двійнят, підгузки. Тож, аби вижити, сім’я покладається в основному на власні руки: утримують велике господарство, обробляють майже гектар поля. Батько перебивається тимчасовими заробітками, натомість мама не може відлучитися з дому, бо діти потребують щохвилинного догляду.

Люблять природу, музику та спілкування

Влітку рідні вивозять Петра та Павла на вулицю. Хлопці із задоволенням роздивляються, як зеленіє трава, слухають спів пташок, спостерігають, як працює батько.

"Іноді в них такий вираз обличчя і рухи, що схопилися б з візочків і кинулися мені допомагати", – схвильовано каже Володимир Федорович.

"Петя любить слухати музику, а Павло – дивитись мультики. Буває, ще й підспівує, коли чує мелодію до душі. Він вимовляє слова "мама", "тато".Вони радіють, якщо поруч люди. Радіють, коли навідують представники одного з храмів, що в Старій Вижівці. Вони іноді привозять гуманітарну допомогу, солодощі, зокрема, до дня Святого Миколая. Діти взагалі дуже люблять цукерки", – каже Світлана Крикота.

Раніше батьки часто возили Петруся та Павлика на службу у місцевий храм, зараз із цим проблематичніше, бо до церкви далеко і мамі непросто штовхати два візочки на таку відстань.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!