вхід реєстрація

Школяр з інвалідністю доглядає за паралізованою мамою

Школяр з інвалідністю доглядає за паралізованою мамою
Десятикласник Олександр Прокопчук доглядає паралізовану маму.

Ще малого хлопчика з мамою збив на зупинці машиною військовий. Вони обоє вижили, але хлопець може ходити лише за допомогою милиць. А нещодавно трапилася ще одна біда – у жінки стався інсульт. Тепер паралізованою мамою опікується син-десятикласник, повідомляє Національна асамблея інвалідів України.

"Ми живемо тут із мамою Світланою удвох. Коли мені було п’ять років, ми їхали вранці з мамою в садок і чекали на зупинці на маршрутку. На нас наїхав прапорщик "уазиком". Це сталося влітку 2003 року. Мама прикрила мене собою. У неї були переломи хребта та ребер, струс мозку. Вона лежала у військовому госпіталі два місяці. У мене були пошкоджені внутрішні органи, зламана нога. Якби лікарі одразу після аварії поставили ногу на витяжку, то я міг би ходити. А так вона у мене неправильно зрослася, стала набагато коротшою, і я можу ходити лише на милицях. У того військового мала народитися дитина, і ми його пошкодували. До суду він ще трохи допомагав нам, а потім взагалі зник", - зазначив Олександр.

"Щоранку я підкачую матрац від пролежнів. Потім переодягаю маму, мию, якщо встигаю, то годую кашею. До мене приходить друг Денис, який допомагає мені підняти велосипед і прив’язати до нього милиці. З мамою залишається моя тітка Наталія, яка живе неподалік. Коли повертаюся зі школи, то запалюю пічку дровами, роблю мамі масаж і зарядку. За уроки сідаю пізно ввечері, коли вона засинає. Вночі доводиться вставати до мами, тому сплю в цій кімнаті на дивані. Мої друзі допомогли мені викопати картоплю, порубати машину дров. До хвороби мами я мріяв вступати в Київський університет імені Карпенка-Карого на актора драмтеатру і кіно або на диктора і телеведучого. Але тепер не можу її покинути. Можливо, піду в училище культури або в ЧНУ на журналістику", - продовжив школяр.

"Я поставив перед собою мету – ніколи не здаватися і завжди залишатися людиною, бо мене так вчила мама, – запевняє Саша. – Спочатку вона піднімала мене на ноги, а тепер я повинен підняти її" - впевнено сказав Олександр.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 10
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Сльози навертаються.... Справжній чоловік...Молодець..... А не те бидло ,яке сидить в маршрутці і "типу" заснуло, щоб не дати місце жінкам чи дитині!
Відповісти
Згідна на 100000%%%%!!!! Просто ця ситуація так вже дістала, шо інколи нема слів для вираження..... І як тако совість не гребе, сидіти і не бачити!!! Чому такі чоловіки пішли??? Це не йде мова про всіх, є толкові ,ввічливі ... Але більшість то не така....
Відповісти
Молодець. Справжній мужчина. Таких не вистачає цій країні. Многих літ для цієї родини!!!
Відповісти
Так... Напевно, кожен, хто прочитає, так подумає!!! Дай Боже йому сили і справжнього щастя....!!!!!!
Відповісти
Сліз просто не можливо стримати... Яка це ж радість мати такого сина!!!!!!!!!!!!!!
Відповісти
Заслуговує на повагу! За такими як він майбутнє, а не за крикунами....
Відповісти
Дайте адресу телефон ціеі сімі може хоч щось допоможу цій золотій дитині
Відповісти
Вкінці статті є деякі дані!
Відповісти
Для тих, хто хоче допомогти Олександрові Прокопчуку та його мамі, повідомляємо номер мобільного телефону хлопця: (095) 6764361.

Номер картки ПриватБанку, на яку можна надсилати кошти: 5168 7572 0109 9183 (Прокопчук Світлана Іванівна)
Відповісти
Це дані з іншої статті з іншого сайту!!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час