вхід реєстрація

Подробиці аварії на Волині, після якої жінку залишили помирати на дорозі

Подробиці аварії на Волині, після якої жінку залишили помирати на дорозі
Оксана Гурко, яка дивом вижила після аварії, розповіла, як її полишили помирати край дороги, попри крики про допомогу, та як її врятували і поставили на ноги.

Нині вона завершила лікування в ортопедично–травматологічному відділенні Луцької міської клінічної лікарні, - пише Волинь-нова.

Жінка розповіла, що 16 жовтня поверталася бусом із Польщі. Пройшовши митний контроль в Ягодині, залишила товар, як зазвичай, на складі. Додому в селище Люблинець Ковельського району їхала "порожняком" — везла тільки харчі для сім’ї.

За словами жінки, все якось так складалося, що її нібито щось затримувало від подальшої дороги. Знайомий, який теж був у Польщі, забув у її бусі ковбасу — повернулася, щоб віддати. І на АЗС, що неподалік кордону, була затримка. Нарешті, заправившись, поїхала. Це була 1:00. Зателефонувала чоловікові, щоб не хвилювався: «Я вже скоро буду».

«Їхала і співала «Отче наш», «Вірую». Ще спіймала себе на думці, що не до кінця знаю слова молитви «Вірую». Подумала, що треба попросити маму, аби записала, — у чергах на кордоні є час вивчити. У мене були важкі пологи. І я, і мої рідні молилися тоді, щоб усе було добре. Після благополучного народження доньки стараюся не пропускати жодної служби у церкві. Сама йду і свою Настусю беру. І в дорозі завжди молюся. Бо ж буває, що їдеш декілька ночей. Хоч і звикла вже, але все одно це непросто… розповіла вона.

Тієї ночі Оксана їхала сама, оскільки чоловікові випала черга доглядати дочку-першокласницю.

Назустріч — величезні фури у бік кордону. Одна з них «засліпила». Жінка мигнула фарами, щоб водій фури виключив дальнє світло. А за якусь мить ще й велосипедиста побачила попереду. Згодом зрозуміла, що їх двоє — на незначній відстані їхали один за одним.

«Ситуація була складна. Із фурою непросто розминутись, а тут ще й велосипедистів треба якось об’їхати. За метрів десять від них зрозуміла, що один із велосипедистів, якому сигналила, навіть кричала, щоб повернув вправо, взяв, навпаки, вліво (може, дорогу хотів перетнути). Я знала одне: мушу уникнути зіткнення, щоб не сталося біди. Сама ж не раз була свідком трагічних дорожніх пригод і розумію, яке це для когось горе. І тоді я вивернула кермо вліво настільки, що опинилася у кюветі…», - пригадує Оксана Гурко.

Коли бус з’їхав із дороги у кювет, то силою удару Оксану викинуло у вікно з протилежного від керма боку. Ось що каже жінка про ті моторошні хвилини: «Лежу по пояс під бусом. Ніч темна, чорне небо перед очима і могильна тиша. Відчуваю, що ліва рука (вона якраз покалічена) десь за головою, не можу нею ворухнути. І пульсує кров».

ДИВИТИСЯ ВІДЕО: ЯК ВРЯТУВАЛИ ЖІНКУ, ЯКУ ЗАЛИШИЛИ ПОМИРАТИ НА ДОРОЗІ

«Мене врятувало те, що опинилася під бусом, але у ямці, ніби у колисочці. Завдяки цьому бус не впав на мене своєю вагою, а то б розчавив. Було ясно, що опинилася у пастці, почала кричати: «Люди, верніться, допоможіть! Вийміть мене!». Та де там — велосипедисти поїхали. Чула, що й машини шугали, але не зупинялись. Але Бог мені таки допоміг. Підійшов чоловік якийсь — кремезненький такий, як пригадую. І жінка, яка, як я згодом взнала, працює медсестрою у Ковельській лікарні», - продовжує Оксана Гурко.

Виявилося, що в цей час два автобуси з міліціонерами їхали у Любомльський район, де в лісі заблудилися діти і тривали їх пошуки. Правоохоронці побачили мікроавтобус у кюветі й зупинилися. Серед міліціонерів, піднятих за тривогою, були й медики. Зокрема, начальник медичної служби військової частини 1141 (м. Луцьк) внутрішніх військ МВС України Олександр Карта. Це він оцінив ситуацію і зорієнтувався, що треба негайно зробити: зупинив кров, поставив на руку шину.

Хоча є і неприємні спогади. Коли додзвонилися до чоловіка Оксани і він прибув на місце пригоди, то почав телефонувати на «швидку». Спершу в Турійськ, але там сказали, що «це не наша територія» (пригода сталася біля села Годовичі, що на межі Турійського і Ковельського районів). Зв’язався з Ковелем, але звідти «швидка» теж не приїхала, бо медики нібито не могли знайти місця ДТП. Тож довезли Оксану до Ковельської районної лікарні своїм бусом ті чоловік і жінка, які першими й виявили біду. Супроводжував до медичного закладу і лікар, який надав першу медичну допомогу.

«Я не знаю, як їх звати, але щиро їм вдячна. Як і всім моїм рятувальникам. Мені б хотілося з ними у майбутньому зустрітися, щоб висловити особисто цю подяку. Зателефонуйте, будь ласка, в редакцію і вам скажуть, як зі мною зв’язатись», — каже Оксана.

У Ковельській районній лікарні постраждалу вже чекали. Спочатку було відділення реанімації, з якого на другий день перевели в травматологію.

«Але я відразу вирішила, що поїду до Луцька. Подруга сказала, що «там є хороший хірург, який усе зможе зробити». Особливо ця думка укріпилась, коли почула, як лікарі коментували рентген–знімок моєї поламаної руки і не були впевнені, що з нею робити», — каже жінка.

Цим хірургом став завідувач ортопедично–травматологічного відділення Луцької міської клінічної лікарні Тарас Куровець. Це він її оперував, і подвійна операція, бо було два відкриті переломи, тривала чотири години. А потім — ще одне хірургічне втручання на ключиці.

«Хоч як було боляче, але я терпіла цей біль і розробляла руку, бо ж сама за освітою медик і знаю, що треба через це пройти. Вдячна я і Тарасу Куровцю, і лікарю, який мене вів, — Миколі Пемпку, і тій санітарочці Ірині Стасюк, яка, коли я ще була зовсім безпомічна, помила мені голову, почистила волосся від трави і землі, заплела», — говорить Оксана Гурко.

Звичайно, жінка з особливою теплотою говорить про свою сім’ю і друзів, які допомогли коштами. Адже були дні, коли на одну крапельницю йшло більше тисячі гривень.

«Тепер я точно знаю, що у мене дві мами. Свекруха із села Столинські–Смоляри Любомльського району, де живе, перебралася до своєї подруги у Луцьк на час мого лікування і цілими днями була біля мене. Ну, а моя мама вже за Настусею доглядала», - каже жінка.
Дочка Оксани не посвячена у всі подробиці пригоди — просто знає, що з мамою сталася біда. Сумувала за нею і при кожній можливості теж приїжджала з бабусею в лікарню. І дуже зраділа, коли дізналася, що мама вже їде додому.

«Звичайно, ні. Я ще була з гіпсом на руці, то говорила, що якби не заважав гіпс, вже сіла б за кермо», - мовила насамкінець жінка, яка дивом не загинула в аварії.
Теги: ДТП
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Вот и я когда то простоял всю ночь на маневицкой трассе в районе села Криничне зажатый в машине, замерз и чуть кровью не истек, в комбайн при встречном разьезде вьехал, у него не горел сзади не один фонарик ни одного катафота не было. Комбайн после удара аж подкинуло но он скрылся с места дтп, на нем поменяли заднюю часть от другого поставили,а ту где-то спрятали. Пришел в себя другу позвонил спасли меня, а вот автомобили не останавливались, авто на проезжей части даже не в кювете было все тупо обезжали и ехали дальше. Такие вот дела. Комбайнеру и экипажу комбайна пламенный привет, живите суки и ссыте, но вас ниуто не спасет...
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Подробиці аварії на Волині, після якої жінку залишили помирати на дорозі
29 жовтня, 2013, 14:23