В Іваничах вшанували вчительський подвиг, ціною в життя. ФОТО

29 листопада, того трагічного осіннього дня, коли стіни Іваничівської СШ №2 (тепер комунальний заклад «Іваничівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 імені Юрія Лелюкова») здригнулись від вибуху "навчальної" гранати.

Щорічно в Іваничах вшановують пам'ять учителя-героя, який ціною власного життя врятував життя 26 учням, пише Нововолинськ діловий.

Він відвернувся від класу і притиснув гранату до живота.
Страшний вибух. Зі стін попадали стенди. Десятикласники кинулись до дверей. Усі двадцять шість.

Він мав лише 4 секунди, аби прийняти найважливіше у своєму і їхньому житті рішення. Показував на уроці військової підготовки навчальну гранату — а вона виявилася бойовою.

Про свого мужнього земляка, що виріс і загинув у Іваничах, нагадалаОлеся Лобода.

29 листопада 1983 року...

"День був сухим і холодним. Лелюков подивився у вікно, узяв зі столу одну з навчальних гранат:

— Увага, ви давно просили показати принцип поводження з гранатою. Сподіваюсь, вам ця штука у житті не знадобиться, і все ж таки слухайте і запам'ятовуйте.

Аби привести гранату у бойовий стан, треба притиснути спусковий важіль і висмикнути кільце — я це роблю. Тепер, якщо відпустити важіль, у нас, у навчальній гранаті, просто лясне, а в бойовій буде хлопок і піде димок.

До вибуху лишається 4 секунди. Тоді кидайте гранату, не зволікаючи.
Отже, я відпускаю важіль...

— А якщо задимить? — весело спитав хтось.

Лелюков посміхнувся. І відпустив важіль. Хлопок. Димок. Бойова граната — у класі? Дурня, абсурд!

Та він був військовою людиною. Старший лейтенант запасу.
Служив у прикордонних військах — аж у Туркменії. Зопалу звільнився. Потім дуже жалкував і мріяв повернутися в армію.

Дим пішов. 4 секунди — і все. Треба рятувати дітей. Відкинути гранату? Куди? 26 пар очей дивляться на нього. Вікно! Звісно ж, вікно! До вікна лише півкроку.

— Нічого, хлоп'ята, нічого, ви тільки не лякайтесь.

Внизу, у шкільному дворі, чимчикували, як ті каченята, шестирічки — на обід. У коридор? А там теж діти. У цій затісній школі парти нерідко виставляли у коридор...

Він повернувся до десятикласників спиною, зробив крок у куток, нагнувся й намертво притис гранату до живота. Щось намагався сказати, та лишень щосили видихнув повітря з легень.

Кажуть, він був хорошим учителем. У нього не було проблем із дисципліною у класі. Школярі слухали його, розкривши рота. І після уроку завжди підходили поговорити.

Він хотів збудувати у школі тир. Організувати гандбольну команду. Багато чого хотів — до тієї хвилини, коли сказав: "Дивіться, слухайте й запам'ятовуйте!"

Вибух був страшним. Зі стін попадали стенди. Усі десятикласники кинулись до дверей. Усі двадцять шість. Живі. Троє повернулись — у дим і жах. Винесли вчителя на руках:

— Зараз, Юрій Миколайовичу. зараз, іще хвилинку...

До них бігли вчителі. Бігли лікарі. Мчала "швидка"...

Удома на Лелюкова чекали дружина Лариса і двоє дітей. Олесі було 6, Юрасику — рік".

Вчителю, що пішов у безсмертя, було 34.

Півтора року його героїчний вчинок замовчували. Керівники райкому та обкому прикривали свої зади. У день похорону Лелюкова відбувалась районна комсомольська конференція. Жоден із делегатів не віддав герою останню шану. Хоча свого часу Лелюков працював у тутешньому колгоспі парторгом.

Аж коли — у лютому 1985-го — про Лелюкова написала "Комсомольська правда" (нарис Морозова і Панова "4 секунди завдовжки з життя"), про подвиг учителя вмить дізналась уся країна.

Фото — Олеся Лобода.

Також використано фрагменти нарису "4 секунди завдовжки з життя".

ДОПОВНЕНО!

Читач Adam Viter надіслав отакий коментар:

Блатний прапорщик із Волинського ОВК роздав по школах бойові гранати, замість учбових, цілими ящиками. Прапорщик (прізвище і місце проживання в обкомівських будинках в Луцьку досі відомі), що переплутав і видав у школи замість учбової зброї бойову, відкупився і отримав лише умовний термін покарання.

Після цього випадку в усіх військкоматах СРСР в кімнатах для зберігання зброї зробили реорганізацію і розділили учбову і бойову зброю окремими зонами, щоб не тримати їх разом і ще раз не переплутати.

Тоді час був "афганський", і вчитель військової підготовки у школі добре розумівся на зброї. Він міг спробувати викинути гранату через вікно, але там теж були учні. Він глянув у вікно, побачив дітей, різко розвернувся з гранатою від учнів в кутку кімнати, і вона вибухнула в нього в руках. Закрив собою всі осколки.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!